Присутність у мережах:
20:09 Понеділок, 18 червня 2018 року
Новини та події

Микола Оніщук: Антикорупційний закон – це закон, який обмежує насамперед можновладців

04.04.2011 13:57 7956
 
Микола Оніщук: Антикорупційний закон – це закон, який обмежує насамперед можновладців

Як влада не пнеться, а у боротьбі з корупцією досягає прямо протилежного результату. І чим більше представники влади говорять про боротьбу з цим ганебним явищем, тим буйнішим квітом вона розквітає. А тут ще й правляча коаліція робить все від неї залежне, аби відповідальність за реальні корупційні злочини була мінімізована. Для цього вона спочатку відмінила антикорупційний законопроект 2009 року, а потому – почала ухвалювати законопроект, запропонований Януковичем. Та якою буде з цієї гнилої риби юшка – не зрозуміло. Тож, аби розставити крапки над «і», «Конфлікти і закони» поцікавились у екс-міністра юстиції Оніщука Миколи Васильовича його баченням з цього питання:

 
Миколо Васильовичу, майже 2,5 місяці в Україні відсутня відповідальність за корупційні злочини. Наразі депутати намагаються схвалити президентський антикорупційний законопроект, в якому принципові положення пакету 2009 року відсутні. Наскільки ефективним буде такий закон у разі його ухвалення?
 
Проект, що був внесений президентом, як суб’єктом законодавчої ініціативи, значно збіднів зміст закону, що був ухвалений парламентом (ще за каденції минулого уряду). І це відбулось за рахунок того, що із антикорупційного контролю були виведені насамперед родичі державних службовців (вони перестали бути суб’єктами податкового контролю в частині декларування видатків, доходів та майна). Також із цього закону виключені, як об'єкти антикорупційного контролю, юридичні особи приватного права (суб’єкти господарської діяльності та їхні менеджери).
 
Але не секрет, що основна частина корупційних порушень здійснюється саме представниками приватних комерційних структур, які беруть участь у тендерах, отримують дозволи, ліцензії та доступ до інших майнових благ. Саме вони, зазвичай, ініціюють корупційні відносини з представниками публічної влади. Тож треба констатувати, що в президентському законопроекті не враховано положень тих міжнародних конвенцій (Конвенції ООН по боротьбі з корупцією та Кримінальної конвенції ради Європи), які наполегливо рекомендували Україні, аби в системі антикорупційних заходів передбачалась відповідальність юридичних осіб приватного права.
 
Положення базових законів, що мали набрати чинності з першого січня 2011 року, це передбачали. Але наразі їх вилучили із законопроекту. Також є вилученою із закону норма щодо заборони державним службовцям в робочий час читати лекції. Проте не зрозуміло, чому державний службовець, що отримує заробітну плату за 8 годин робочого дня, може мати право бути не присутнім на роботі, а в це час викладати у комерційному вузі та отримувати гроші за лекції. Чому держава повинна платити за те, що державний службовець відсутній на своєму робочому місці? Навіщо такому суб’єкту ходити на роботу, якщо можна викладати у вузах, а заробітна плата на держслужбі нараховується?  
 
Проте українська практика сьогодення доводить, що виконувати будь-які антикорупційні закони не зацікавлені ані представники влади, ані опозиції, наприклад від БЮТ…
 
Неможливо проводити в країні антикорупційну політику без наявності закону. Я переконаний, що будь-яка політика в державі реалізується через закон та через організаційну діяльність держави, посадових осіб та громадян щодо його неухильного виконання.
 
Якщо в Україні не здатні прийняти якісний антикорупційний закон, то дай Боже прийняти хоч якийсь, який би встановлював певні обмеження для державних службовців чи осіб, наділених владними повноваженнями. Адже мені доводилось чути від одного з високопосадовців, що навіть прийнятий закон нічого змінити не зможе, а в країні застосовуватимуться інші методи. Але це – не те, що задекларовано статтею Конституції. Повинен бути Закон, а також політична воля і відповідні інструменти щодо його неухильного застосування до усіх осіб, які є суб’єктами антикорупційного контролю. Не вибіркового, а тотального застосування.
 
Також потрібно мати на увазі, що антикорупційний закон – це закон, який обмежує насамперед можновладців. Ось тому він так важко приймається, оскільки будь-які обмеження для українських посадовців – це втрата певних преференцій та вигоди. Саме тому, на мою думку, було обрано невірний шлях щодо скасування вже прийнятого закону та ініціювання “поліпшеного”. Як і варто було очікувати, його прийняття затягнулося, а зміст – суттєво вихолощений. Тим не менше, краще такий закон, аніж відсутність будь-якого законодавства у цій царині.
 
Тож чи буде запропонований Януковичем антикорупційний закон ухвалено повністю?
 
Зволікання з прийняттям закону буде негативно сприйнято суспільством (а громадяни вже висловлюють недовіру до основних політичних інститутів), а також міжнародною спільнотою, оскільки боротьба з корупцією була проанонсована одним із пріоритетів нинішнього політичного курсу. Інша річ, як він буде застосовуватись і виконуватись. Особливо, коли водночас через інші закони, навпаки, створюються очевидні передумови для зловживань.
 
Йдеться, зокрема, про зміни до закону про держзакупівлі, коли усі монополісти та державні підприємства, які мають мільярдні бюджети, виводяться із сфери тендерних закупівель, тим самим даючи можливість керівникові такої державної монополії укладати угоди на свій власний розсуд. У цьому ж ряду – утаємничення (через внесення відповідних змін до закону) відповідних процедур. Тому є очевидним, що подібні дії не корелюються із намірами домогтися реальних змін у сфері боротьбі з корупцією. До речі, Європейський союз через відступ у прозорості у відносинах у сфері державних закупівель відмовив Україні в наданні чергової фінансової допомоги у 150 мільйонів євро.
"Конфликты//Законы"
закрити

Не пропусти
наступну новину!



Я вже з вами, дякую!